Встигнути до 35

Вік та освіта?

28 років, закінчила Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Спеціальність – «міжнародна інформація».

 

Чи допомогло навчання в університеті пов’язати своє життя зі сферою діяльності?

Насправді складно однозначно відповісти на це запитання.

 

Студентські роки відіграли дуже вагому роль у формуванні мого світогляду, у формуванні мого оточення, у формуванні мого сприйняття життя. Хоч і парадоксально, але мої перші асоціації про інститут не пов’язані з навчанням та освітою. Переїзд до великого міста, формування близьких дружніх стосунків, випробування, спокуси, перші стажування та перші зароблені гроші. Ось що переважно в мене асоціюється з університетом. І, безперечно, всі ці речі (чи не зовсім речі) мали неабиякий вплив на моє сьогоднішнє життя.

 

І, вважаю, що це цілком природно, адже університетські роки – це період нового етапу пізнання світу, пізнання себе, своїх бажань, прагнень, здатності до компромісів, перевірка моральних критеріїв, трансформація дитячих уявлень про буття. І аби пройти цю трансформацію, університет й усі пов’язані з ним моменти – дуже вдалий майданчик. Зокрема для людей, які приїжджають навчатися в інші міста та «відриваються» від сімей. Це етап не безболісний, але важливий і дуже цінний.

 

І якщо повернемося до теми освіти, то моя діяльність тісно пов’язана з тим, що я вивчала в інституті.

 

Розкажи, що привело до думки займатись омріяною діяльністю?

 

Я сказала б, що балансую на межі поєднання діяльності омріяної та діяльності не дуже омріяної. Усе омріяним, рожевим і зефірним завжди бути не може. Так, безперечно, необхідно обирати собі ту діяльність, від якої шаленієш. Те, що тобі подобається. Однак зважати на те, що «але» будуть.

 

Приміром, коли я сідаю писати художній текст, я настільки концентруюся на процесі, що в мої думки не прокрадається ніщо інше. Я ніби забуваюся. Ніби медитую. Ніби відлітаю в інший світ, в інший вимір. Але коли я завершую певний блок роботи, то постаю перед дуже рутинними питаннями, якими теж маю займатися. Вичитувати, редагувати, розв’язувати питання щодо оплат послуг підрядників, формування технічних завдань для дизайнерів тощо. Мені доводиться комунікувати з великою кількістю людей. І тепер прозвучить парадоксально, але це я не дуже люблю.

 

Якщо ж говорити про піар і кризові комунікації, то тут історія ще трішки інша.

 

Приміром, зустрічі з новими клієнтами – це для мене завжди стрес. Як і початок нового проєкту. Але я приймаю це і борюся з цим стресом, адже без цих елементів моя діяльність як комунікаційника – неможлива.

Що ж стосується «як прийшла до думки займатися омріяною діяльністю», то тут у мене все доволі, я сказала б, прагматично. Мені потрібно було заробляти. І заробляти добре. І хоч наше суспільство не дуже любить розмови про гроші й у нас заведено якось замовчувати цей аспект чи навіть соромитися того, що тобі потрібні гроші, я завжди чітко усвідомлювала: зароблені мною гроші – це моя незалежність, моя свобода і мій рівень життя.

 

Тому коли завершилася моя річна пригода на кораблях (після університету я зробила собі gap-year і поїхала працювати на круїзний лайнер), я почала активно думати, як пов’язати себе з медіа, текстами та творчістю. Це була сфера моїх інтересів, також із цими напрямами була пов’язана моя освіта та перші стажування. В університеті я писала як фрилансер для газет, приміром, дуже яскраво пам’ятаю свою співпрацю з «Сегодня» на першому курсі, а також стажувалася на телебаченні, зокрема на «СТБ».

 

Тож база для старту роботи в мене була. Я потрапила в політичну та кризову комунікацію й почала активно в цьому напрямі розвиватися. Працювала в Мін’юсті, зі страховими компаніями, аграрними холдингами, політиками, реалізовувала передвиборчі кампанії.

 

Разом із моєю університетською подругою ми зібрали команду та понад чотири роки працювали як комунікаційна агенція.

 

І я люблю свою роботу за активність, мінімальну рутинність і постійний драйв, хоча трапляються моменти, коли ця діяльність далека від «омріяної» (як і будь-яка інша). Водночас мої майбутні плани більше пов’язані з художніми текстами, книгами та медіапроєктами. Приміром, я глибоко переконана, що українському ринку бракує якісних форматів інтерв’ю. Тобто вони, безперечно, є, але нові форми подачі будуть усе-таки напрочуд доречними.

 

Як тобі вдалося перебороти страх/осуд, що не вдасться?

 

Ніяк. Завжди може щось не вдатися. Ніхто не створював цей світ із прагненням, щоб усе всім вдавалося. Поразки – це неприємно і складно. Але це повчально. І краще, що з цими поразками можна робити, – це їх спершу визнавати. Чесно собі сказати: «Отут я, даруйте, бовдур». Потім – аналізувати. Запитувати себе, чому і як так склалося? Потім – робити висновки та рухатися далі.

 

Принаймні так це працює в мене. Щось вдається, щось не вдається. Тут ключове – щоб було витримано баланс.

 

Із якими ризиками доводилося мати справу?

 

Політична комунікація – це постійні ризики. Як і заняття творчістю. Ніхто не дає жодних гарантій. Моментами це все тримає в стресі, безперечно. Треба вчитися перемикатися та абстрагуватися. Це важливо. Інколи у важкий період поїхати на гучну вечірку дієвіше, аніж сидіти й аналізувати, як би все розрулити далі. Після вечірки є більше шансів, що концентрація, а з нею і рішення – прийде.

 

Який етап був найскладнішим?

 

Навчитися заробляти. Визначитися, як я можу це робити із задоволенням і реалізацією себе. Це складний час. Узагалі період ближче до 30 мені значно більше подобається, ніж період ближче до 20.

 

Чи були моменти, коли хотілося все полишити? Якщо так, то як вдалося зібратися та продовжити?

 

Були. Просто що буде, якщо все полишити? Все або нічого? А «нічого» тоді – це що? Лежати на підлозі й слухати сумну музику? Ну, день можна. День навіть корисно. Можна тиждень. А далі що?

 

Скільки часу знадобилося, щоб реалізувати себе?

 

Я не вважаю себе повноцінно реалізованою, в мене планів і цілей значно більше, аніж я змогла зробити станом на зараз. І, якщо бути відвертою, періодично я думаю про те, що й станом на зараз можна було б зробити більше.

 

Як стати кращою версією себе з власного досвіду?

 

Багато працювати над собою. Проходити складний досвід. Інколи травматичний. Вважаю, інших рецептів немає. Це ті моменти, які допомагають людині зростати та роблять її цікавою.

 

Що для тебе є найкращою мотивацією?

 

У певному сенсі цього слова – заздрість:) Назвемо цю заздрість білою. Я порівнюю себе з іншими людьми. З людьми, які мені імпонують. З людьми, яким вдалося те, до чого прагну я. І нехай кажуть, що порівнювати себе варто лише з минулою версією себе ж, мене такий підхід не мотивує. А ось спостереження за розвитком інших – корисна вправа.

 

Що допомагає працювати ефективніше і все встигати?

 

Багато справ і чіткий графік. Так, щоб аж було нереально вмістити у 24 години. І це не історія про «втекти від себе». Йдеться не про забитий мало сенсовими історіями графік. У тому графіку все має з’являтися із запитаннями «для чого? чому? кому?». Також важливо наголосити: у цьому графіку має бути час не лише для ділових моментів. Терапія, масаж, нові навчання, спа, 50 сторінок художньої книжки. Будь-що, що дає можливість людині відновитися та побути у стані спокою. Це не другорядні речі. Це база, яка тримає в нормі психологічний стан. Ідеально раз на два тижні додати собі повноцінний вихідний.

 

Які три слова якнайкраще характеризують шлях до успіху?

 

Праця. Задоволення. Здоровий глузд. Це, щоправда, чотири слова)

Або все через системну працю, однак із задоволенням і здоровим глуздом.

 

Що ти могла б порадити молоді, яка прагне досягти успіху?

 

Те, що періодично раджу собі. Пам’ятаєте відому фразу Ейнштейна? Життя — як катання на велосипеді. Аби зберігати рівновагу, мусиш постійно рухатися.