Me, myself and I

Запитань багато, а відповідей немає. Що робити?

У стосунках з хлопцем усе не так, як було 2 роки тому. Як діяти?

Нав’язливі погані думки, які не можу зупинити. Невдоволення собою і своїм життям. Як вийти з цього стану?


Відповідаємо на ваші запитання з психологинею Юлією Дамочкіною.

 

Запитання #1

1)У мене бувають перепади настрою. Або все дуже класно і я себе люблю, або все погано, я нічого не вмію, нічого не роблю, ненавиджу себе. Другий стан буває частіше.

2) Часто виникає бажання вдосконалюватись: вчити англійську, піти на танці, більше спілкуватись з людьми. Але мотивації вистачає ненадовго.

3) Я майже ніколи сама не дзвоню рідним чи друзям. Мама іноді ображається через це.

4) Часто мені хочеться піти прогулятись, але я не люблю робити це сама. А подруги в інших містах. Що робити в такому випадку?

 

Відповідь психолога
1) Ваші емоційні перепади свідчать про те, що ви не розумієте своїх емоцій та не знаєте, що їх викликає. Спробуйте поспостерігати за ними впродовж 1-2 тижнів, та ведіть щоденник емоцій (форма доступна в інтернеті). Плюс, у вас низька самооцінка, фокус уваги частіше на негативі як у собі, так і в інших. Навчайтеся помічати більше хорошого, а краще щодня записуйте, що позитивного відбулося у вас та у ваших близьких. 

2) Якщо мотивації вистачає ненадовго, то ви не бачите для себе сенсу у тому, що робите. Шукайте своє, – те, що буде запалювати. 

3) Є люди, які самі проявляють ініціативу (активні), а є ті, хто реагує на ініціативу інших – реактивні. Це нормально. 

4) Шукайте друзів та людей за інтересами там, де живете. Навколо багато людей, з ким вам може бути цікаво. 

 

Запитання #2

Можливо, моє запитання буде банальним, але дуже хочу почути відповідь і дізнатись як мені вчинити правильно.

Зустрічаюсь із хлопцем, йому 22 роки, до того були кращими друзями два роки. Раніше думала він ідеальний, а зараз з кожним днем іде все коту під хвіст. Говорить, що любить, будує великі плани, хоче жити разом, але це все в майбутньому, а зараз не помічає того, як ставить мене на останнє місце, шукає різні причини не приїхати чи ще щось, але для чого тоді годувати мене словами “люблю”? Знаходить час для всіх, тільки не для мене. Чи може я багато вимагаю?

 

Відповідь психолога

Ви розчаровані, тому що ідеалізували партнера. Коли ми ідеалізуємо людину, то потрапляємо в ілюзію, що в нього немає недоліків. Насправді ж ідеальних людей не існує: у всіх є переваги та одночасно й недоліки, тому наші очікування не адекватні.

Що відбувається далі? Ми помічаємо реальну людину та його невідповідність образу, який ми самі собі нафантазували і нам стає сумно. Як у тому жарті: “Сама вигадала, сама образилась”. Так поводяться діти. Інфантильність з вашого боку проявляється ще й в тому, що ви хочете бути центром його світу. Тобто прагнете збудувати співзалежні стосунки, а це шлях до страждань вас обох.

Вчіться дивитися на світ як доросла жінка, а не дитина. Не чекайте від інших ідеальності, помічайте перед собою реальну людину, а не ідеальну картинку з вашої уяви. Тоді ви перестанете розчаровуватися. Далі навчайтеся будувати стосунки через діалог: хочете чогось (уваги, любові), подавайте це так, щоб партнер сам хотів вам ще дати, а не через претензії та дитячі образи.

Інша людина не може вам належати, але вона може бути поряд – давайте партнерові свободу і знаходьте в цьому можливість провести час з користю для себе.

 

Запитання #3

Бачила запитання-відповіді, які дуже близькі до мого внутрішнього стану, але не до кінця зрозуміла як з цим боротись.. Тому дещо повторюватимусь.
Працюю на роботі, яка не дуже подобається. Зустрічаюсь з хлопцем, ставлення до нашої пари якось не дуже подобається.
Сама собі не дуже подобаюся. Навіть коли купую якусь річ, то маю сумніви поки не отримаю схвалення. І не знаю, куди рухатися.
Здається що все в цьому житті не має ніякого сенсу. Здається, що ніколи не буду щасливою, або ж що щасливі миті, але більшість часу є нещасливими моментами. Здається, що нічого не подобається, хоч час від часу пробую нові хобі, щось змінити на краще в собі і в стосунках. Або ж що мені ні на що не вистачає грошей і я не здатна їх заробити.
Бачила відповідь про критичне мислення або втрату контакту зі своїми бажаннями. Так, певною мірою я дуже знецінюю все хороше, що у мене є і як тільки починаю чомусь радіти, то одразу згадую, що за цим слідуватиме сум і впадаю в нього, несила відволіктись від поганих думок… І є величезний страх невдачі і засудження.. як його позбутися? Не можу на щось наважитись через засудження і боязкість втратити оточення і те що маю, а цю втрату можливо і не зможу пережити…

 

Відповідь психолога

Схоже у вас дефіцитне мислення і ви живете в позиції жертви. Перше означає, що ви повністю ігноруєте все хороше, що є у світі, у вас, в інших людях. Друге – що ви почуваєтеся маленькою та беззахисною в цьому великому небезпечному світі, повному непередбачуваності та небезпек. Чи то вас надто жаліли батьки, чи навпаки, співпереживання від них можна було отримати лише шляхом страждання чи хвороб.

Таке мислення доведе вас до життя у нескінченних стражданнях. Те, що відбувається зараз буде посилюватися, якщо ви самі це не зупините. 

Перевчіть себе мислити. Щовечора записуйте: свої таланти та позитивні якості, що доброго відбулося за день, за що ви вдячні собі та світові, як виглядало б ваше щасливе життя і які дії вам потрібно виконати, аби досягти цього. Ви самі обираєте: страждати чи бути щасливою. Ви не беззахисна людина, якій необхідні старші (рятівники). У вас є все необхідне, щоб бути щасливою просто зараз. Результати у всіх своїх сферах життя ви створюєте самостійно. Хочете краще? Ви вже знаєте як цього досягти.