Юрій Радіонов
Вік та освіта?
33 роки.
Актор і режисер театру.
Чи навчання в університеті допомогло пов’язати своє життя зі сферою діяльності?
У мене вийшло трохи інакше. Я почав працювати, а потім пішов у ВНЗ.
Навчання у Луганській академії культури, де я здобув освіту актора, майже нічого не дало (І не тільки мені. Більшість з моїх одногрупників не пішли у цю професію).
Щоб заповнити цю недостачу я здобув другу професію «режисер драматичного театру» в університеті Карпенко-Карого.
Мені пощастило, бо викладачем у мене був Дубінін Костянтин Михайлович.
Здобуті знання допомагають у професійній діяльності.
Розкажи, що привело до думки бути актором ?
Ніколи не мріяв бути актором. У театр вперше потрапив у 18 років і мені не сподобалося. Усе вийшло випадково. У кіно йшов вже трохи розуміючи що до чого.
Чи пам’ятаєш свої перші кроки у професію ?
Перша роль у професійному репертуарному театрі – це роль «кота» у виставі «Не хочу бути собакою». Дитяча вистава. Дуже любив грати цю роль, бо в ній було багато пластики. І, до того ж мій кіт був негативним персонажем, а це завжди цікаво.
Як тобі вдалося перебороти страх/осуд, що не вийде?
Не вдалося і досі. Це завжди іспит. Цим мені й подобається театр, бо він вимагає від тебе завжди бути «у формі». Тут у тебе немає дублів, як у кіно.
З якими ризиками доводилося стикатися?
У кіно доводилося водити автомобіль, у якому майже не було видно дорогу, бо лобове скло було завішано камерами та світлом. А тобі треба розігнатися до 120 по проспекту Перемоги. Все обійшлося, але повторювати немає бажання.
Чи були моменти, коли хотілось все кинути? Якщо так, то як вдалось зібратись і продовжити?
Раніше доволі часто були такі думки. Здавалося, що довкола тебе відбувається багато цікавого, а ти займаєшся не тим. Зараз все змінилося, багато чого переосмислено і мною зроблені важливі висновки. Я нічного не чекаю. Не сподіваюсь на щасливий випадок. Працюю, і роблю те, що дійсно подобається. Тому сьогодні немає сумнівів у собі чи у правильності вибору професії. Я знаю, що це моє.
Скільки часу знадобилося для того, щоб реалізувати себе?
Складне питання, бо, щиро кажучи – не розумію, що таке «реалізував». Зроблено чимало, але… Якщо йти від того, чи зроблено усе те, що хотілося б, то НІ. Є багато цікавих для мене ідей. І є амбіції, щоб їх втілювати.
Ким чи чим захоплюєшся?
Людьми, які вміють тримати у собі золоту середину людяності та професіоналізму.
Для мене такі: режисер П. Фоменко, актори С. Серебряков, Є. Ткачук, футболіст Л. Мессі.
Чи є такий актор, який для тебе є прикладом для наслідування?
Їх багато. Це європейські, американські та російські актори. В Україні, на жаль немає.
Чим займаєшся окрім кіно?
Театром. Займаюся ним більше, ніж кіно. Він цікавіший для мене. Бо за допомогою театру я можу розмовляти та відкривати навколишній світ. Можу шукати, помилятися, заглиблюватися.
Як проходить твій вільний від роботи час ?
З музикою. Слухаю багато і різну. Це для мене ніби медитація. Вона дає мені енергію, надихає.
Назви ключові риси свого характеру, які допомагають досягати результатів.
Я люблю репетирувати. Більше ніж грати. А у театрі це важливо, бо він потребує часу для пошуків і фіксації знайденого. Це мені допомагає.
Що для тебе є найкращою мотивацією?
Команда. Крута вистава – це завжди команда. Тому для мене важливі люди, з якими ми робимо одну справу. Буває так, що приходиш без настрою, пустий. А партнери що «вкидають» в репетицію, якусь іскру, і ти вже бігаєш з посмішкою. І сам починаєш «вкидати». І понеслося.
Ким ти бачиш себе через 5/10 років?
Українським актором, який працює у міжнародних проєктах.
Мені цікава європейська режисура, їх школа. Натомість і нам є що їм дати.